Хід свята
Лунає в запису народна пісня у виконанні Н. Матвієнко «Зеленіє жито, зелене.»
Ведуча: Шановні гості і дорогі діти!
Вітаємо вас на нашому святі. Сьогодні ми зібралися, щоб провести родинне свято, присвячене маминій пісні.
Перші поняття про щастя, добро і ласку нерозривно пов’язані з образом найдорожчої для нас людини – матері. А її колискова звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні. З колискової пісні починається потяг людини до добра, творчості й снаги.
Учень 1: Одна Батьківщина і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
Учень 2: Чи можна забути ту пісню, що мати
Співала малому, коли засипав?
Не можна забути ту стежку до хати,
Що босим колись протоптав?
Учень 3: У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть.
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, потоки, мов струни течуть.
Учень 4: Тут кожна травинка і кожна билинка
Вигойдують мрії на теплих вітрах,
Під вікнами мальви, в саду материнка,
Оспівані щедро в піснях.
Учень 5: Тут мамина пісня лунає і нині,
Її підхопили поля і гаї.
Її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов’ї.
Учень 6: І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Всі. Без рідної мови, без пісні, без мами
Збідніє земля назавжди.
Учень 7: Одна Батьківщина і більше не буває.
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
Учень 8: Любов до рідного краю, мови починається з колиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні зачаровують надзвичайною ніжність і простотою. У них материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедливості.
Учень 9: Раніше дітей гойдали у колисках, виготовлених з лози. На Україні існував звичай: коли дитина виростала, колиску не викидали, її берегли поки в цій оселі жили люди.
Ведуча: Діти, хто з вас знає, з якого дерева робили колиски для дівчаток, для малюків хлопчиків? (вербова, калинова – дівоча; з дуба, явора – для хлопчиків). Для донечки клали матрацик з соломи пшеничної, а для синочка – з житньої. Під подушкою клали чебрець, м’яту, материнку, хміль.
Учень 10: Колискова пісня… Скільки їх створив народний геній! Лагідний материн спів засівав дитячу душу любов’ю до людей, природи, до всього живого.
Учень 11: Під спів материної пісні виростали поети і композитори, майбутні хлібороби й захисники рідної землі, космонавти і вчені, філософи і просто мудрі люди. І біда наша в тім, що ми забули пісню, адже її мелодія, мова виховують доброту, чуйність, милосердя.
Ведуча: Дорогі гості, дівчатка нагадають вам забуті пісні.
Пісня 1: Люлі, люлі, мій синочку,
Справлю тобі колисочку – 2р.
Тай повішу на дубочку.
Сонце зійде – обігріє,
Роса впаде та й скупає,
Листок впаде та й укриє,
Вітерець стане – заколише,
Птах прилетить – заспіває.
«Ой, ну, котку - рябку» (нар. колискова)
Ой, ну, котку – рябку,
Та скопай нам грядку,
Малу – невеличку,
Як із рукавичку.
Ми посієм маку,
Та ще й пастернаку,
Та насадим квіточок –
Забавляти діточок.
Ой, люлі, люлі,
Налетіли гулі,
Та й посіли на воротях
У червоних чоботях…
Учень 12: Руки матері колисали нас у колисці, коли ми були маленькими, мама зігрівала нас своєю ласкою, душевним теплом.
Учень 13: Заспівай мені, мамо моя,
Як бувало колись над колискою.
Буду слухати, слухати я,
І стоятиму в замрії берізкою.
(Колискову виконують матері. «Ой, ну, люлі, люлі»)
Учень 14: Мати… Материнське серце проймається болем дитини на відстані, журиться долею своїх дітей усе життя.
Учень 15: Мати… Рідна хата. Сучасні письменники, поети примножують скарбницю слова про рідну неньку, оселю, материнську любов.
Батьки співають пісню А. Пашкевича на слова В. Симоненка «Виростеш ти, сину!»
Ведуча: Діти, гості! На виставці ви бачите рушники і сорочки, вишиті руками мам і бабусь.
Учень 16: Рушник…Він символізує чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей, щедро простелений близьким людям, друзям, гостям. Оздоблений квітами, калиною, птахами, колисками – все це вишито руками матерів.
Ведуча:Без рушника не обходилася жодна подія у людському житті. По всій Україні поширений звичай перев’язувати рушниками сватів у разі згоди дівчини на одруження. Кожна дівчинка готувала собі заздалегідь весільний рушник. На Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі і підносити його дорогому гостеві теж на рушникові. А коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха і бажала, щоб рушничком слалася йому дорога в житті. Про це співається у відомій пісні Платона Майбороди на слова А. Малишка.
(пісню співають батьки «Пісня про рушник»)
Учень 17: А ось сорочка – вишиванка. Було повір’я на Україні, що сорочка вишита і подарована на добре, на хороше життя, буде оберігати людину. Сорочку вишивали і дарували не будь – кому, а особливо близьким рідним: дитині, братові, чоловікові.
(Пісня «Два кольори»)
Як я малим збирався на весні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені,
Червоними і чорними нитками.
Учень 18: Діти, кажіть своїм ненькам ласкаві слова щоднини і щогодини, бо хто ж боронить нас від усі бід та й від самого себе? Недарма в народі мовиться: болить у дитини пальчик, а в матері серце…
Учень 19: Рідна мамо, добра ти моя ненько!
Мамо, мамо, вишенько біленька.
Чуєш, мамо? Горлиця мені знову
Нагадала давню пісню колискову.
Учень 20: Я прокидаюся рано –
І зразу, хоч ще не встаю,
Тільки спросоння погляну,
Бачу матусю свою.
Мати досвітня пташинка,
З досвітку віч не зімкне,
Ходить по хаті навшпиньки,
Щоб не збудити мене.
Мати – то сонечко рідне,
Сонечко ясне, земне,
Слово її заповітне,
Гріє і живить мене.
Ведуча: Друзі, от і закінчується наше свято! Ми будемо дуже раді, якщо змогли переконати вас, що без маминої пісні, рідного неньчиного слова немає людини. Повернімо ж серця наші до краси людської, збагатимо життя наше маминою піснею.
(Пісня Горчинського «Мамина черешня»).