Місячник 2019 ЗЛ Логос

«Сія мені з небес сузір’я Терезів»

Віра коваль

Найдивовижні книги світу

Фото до місячника

Народилася Віра Коваль (28.09.1948), в селі Біленькому Запорізького району. Уже школяркою почала писати вірші. Учителі української мови й літератури Марія Зіновіївна Булах та Лідія Остапівна Оксамитна просто заворожили своїм предметом. До того ж, удома було багато книжок, у тому числі й дитячих. Дід Іван Лаврентійович Коваль знав багато казок, примовок, пісень, писав вірші. Часто збирав біля себе дітей – із розкритими ротами вони слухали його оповідки. Батько також любив літературу, відвідував драматичний гурток. А ще, коли збиралися родичі, то неодмінно співали народні пісні. Усе це разом, мабуть, і вплинуло на світосприйняття майбутньої поетеси, спонукало писати вірші й пісні. Перші вірші були звичайно, про школу уперше  вона прочитала власний вірш «Прощання зі школою» на випускному вечорі. Потім закінчила філологічний факультет Запорізького педінституту, шість років учителювала у Великих Копанях на Херсонщині. Лише потім повернулася в Біленьке, в рідну школу.
Запорізька поетеса  Віра Коваль, член Національної спілки письменників України, авторка поетичних збірок: «На хресті любові» (2004), «Дідизна» (2007), "Повертаюсь до витоків",  "Побрехеньки моїх кумів" (2015), "Узбіччя" (роман у віршах - 2015), "У калиновім цвіті" (2018). Найбільшу популярність їй принесли пісні – вони в репертуарі не лише запорізького співака й композитора, заслуженого працівника культури України, заслуженого артиста естрадного мистецтва Анатолія Сердюка, але й у народних артистів України Алли Кудлай («Не повертайсь»), Таїсії Повалій («Горлиця») та Наталі Бучинської («Осіння вишня»), заслуженої артистки України Катерини Бужинської («Київська Русь»), співачок Лілії Остапенко («Біла лілея») та Оксани Вояж («Давай помиримся») – усі на музику Лілії Остапенко.Пісня Віри Коваль та Анатолія Сердюка «Бабине літо» – лауреат Всеукраїнського пісенного радіофестивалю «Пісня року» (2000). Пісня «Не покидай нас, юність полум’яна» у виконанні народних артистів України Світлани та Віталія Білоножків на музику Лілії Остапенко стала лауреатом міжнародного фестивалю сучасної пісні «Шлягер року» (2003). Крім того, поетеса – лауреат пісенно-поетичного фестивалю в Запоріжжі «Мамині джерела» (2002, 2003). Із недавніх пір – учасниця засідань Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ».

Доленосний лист на радіо

Якось 1994 року почула по обласному радіо передачу Наталі Нескородової за участю молодого запорізького композитора Анатолія Сердюка, який звернувся до слухачів із проханням надсилати йому вірші для нових пісень. І вона їх надіслала.- Після передачі на радіо прийшло багато листів, - розповів заслужений працівник культури України Анатолій Сердюк, - один із них був від Віри Коваль. У листі йшлося про те, що вона пише вірші, п’єси. А ще прислала свої поезії – гарні, не прості, цікаві. Я відповів на цей лист, похвалив за гарні твори. Незабаром народилася перша спільна пісня – «Журавлик». Але зазвучала вона з великої сцени лише два роки тому. Так почалася творча співпраця. Зустріч Анатолія Сердюка та Віри Коваль відбулася після презентації другої програми співака «Моя кохана» в листопаді 1994 року, після якої їх офіційно представили один одному.
1996 року вийшов альбом Анатолія Сердюка «Запоріжанки», в який увійшло десять пісень Віри Коваль: «Свічечка», «Ромашка», «Шкільні романи», «Люби мене», «Сліпий дощ», «Дві коханки», «Зухвале дівчатко», «Відлуння», «Телемани», «Розлучаюсь із тобою».

Поетеса співпрацює не лише з Анатолієм Сердюком. Дуже цікавою була зустріч і подальша співпраця з відомою українською композиторкою і співачкою Лілією Остапенко. Коли у Лілії був творчий вечір на головній сцені країни, в київському палаці «Україна», на нього запросили й Віру Коваль.

Нині поетеса мешкає в Запоріжжі. Її підтримка в житті – це люблячі дочки Галя й Катя, зяті. Коло інтересів Віри Коваль різноманітне. Облаштовує куплений будиночок, порається на подвір’ї. Її можна побачити не лише на концертах і презентаціях, але й на святах Запорізької дитячо-юнацької спортивної школи бойового мистецтва «Спас» або на Козацькому колі чи святилищах доби бронзи на Хортиці… Там і знаходить вона теми для нових поезій. Віра Коваль продовжує найкращі традиції української пісенної творчості – Андрія Малишка, Володимира Івасюка, Володимира Кудрявцева, Дмитра Луценка, Михайла Ткача, інших поетів-піснярів. Над словом вона працює наполегливо. Саме через це поезія її витончена, метафорична, красива.

Мамина сорочка (пісня)


Мені сорочку мама вишивала

Неначе долю хрестиком вела

Щоб лихих стежинок не шукала

І до людей привітною була

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила

Не залишай нікого у біді

Приспів (2):

А сорочка мамина біла-біла

А сорочка мамина серцю мила

А сорочка мамина зігріває

Я її до серденька пригортаю

Літа неначе птахи пролітали

Матусі коси дивом зацвіли

І я сорочку білу вишиваю

Як вишивала матінка мені

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила

Не залишай нікого у біді

Приспів. (2)


Запорізький дуб


Був на Хортиці

Богатирський дуб:

З Буйним вітром бореться

Кучерявий чуб,

З хату в поперечнику,

А з верха, мабуть.

В Польщу і Туреччину

Можна зазирнуть.

Шанований донині

Цей свідок старини,

І скрізь по Україні

Шумлять його сини.

Здолав народ наш вічний

Дорогу боротьби,

Незламний і величний,

Як велетні дуби.

Не хились під грозами,

Шрами на плечі,

Із старим колодязем

Розмовля вночі.

Сотні літ з грімницями –

Ноша не легка:

Пам'ята Хмельницького,

Пам'ята Сірка.

Встояв дуб високий той,

Мов козак в сідлі,

Бо живився з соками

Рідної землі.

Мав натуру щедрую

Мудрий життєлюб.

Став тепер легендою

Той козацький дуб