Під час війни багато родин змушені покидати свої домівки та рухатися у невідомість для пошуку безпечного місця для себе та своїх дітей. Прибувши на місце тимчасового перебування. Батьки та діти стикаються з адаптацією до нових умов. Цей процес адаптації до змін, що настали, може проходити такі етапи:

1. Організація побуту для себе та дітей. На цьому етапі важливим є організація побуту та забезпечення базових потреб, організація в просторі ( що і де знаходиться, чи є посуд тощо), тому увага дорослих спочатку може бути спрямована саме на це, без активного усвідомлення того, що зміна вже відбулась.
2. Відслідковування і зіткнення з відмінностями (не так як вдома). На цьому етапі може виникати роздратування, розгубленість, швидка втома, апатія. У процесі порівняння відмінностей буття, приходить усвідомлення того, де ти є – не вдома.
3. Ситуація невизначеності. Людина відчуває певну безпорадність та розгубленість, пов’язану із ситуацією невизначеності. З’являються питання на кшталт «що робити далі», «як надовго ми тут», «як бути зі школою та дитячим садком, що робити з роботою», «як продовжити лікування» тощо.
4. Планування (короткострокове і довгострокове). На цьому етапі з’являються плани щодо короткострокових і довгострокових дій. Це пов’язано із тим, що відбулося орієнтування у просторі ( де магазин, що потрібно для відвідування лікаря, де навчатимуться діти, як я буду працювати тощо), перевірка на досвіді, що ви перебуваєте у безпеці (повної або часткової відсутності загроз) – первинна адаптація.
5. Асиміляція (інтеграція) досвіду. На цьому етапі актуальним стає проживання психотравмувального досвіду, який був пов’язаний із бойовими діями, розлученням із близькими та втратою звичного способу життя. З’являється опора на ресурси ( як був пройдений цей шлях, з чим було складно, на що я опирався, коли отримував цей досвід, як я можу допомогти собі та іншим).
6. Прийняття. На цьому етапі відбувається два процеси – пов’язаний з проживанням подій, які пов’язані з війною, а другий – пов’язаний із прийняттям тих змін, які відбулись, та адаптації в нових умовах і пошук ресурсів.

Поради щодо стабілізації стану батьків, які сумують за домом.

Перш ніж психологічно підтримувати дітей, батькам важливо спочатку стабілізувати власний психоемоційний стан.

Рекомендації щодо стабілізації стану:

1. Не звинувачуйте себе ні в чому (не поїхали раніше, поїхали не туди, чому поїхали, а не залишились тощо). Запам’ятайте: ПІД ЧАС ВІЙНИ БУДЬ ЯКІ РІШЕННЯ ПРИЙНЯТІ ВАМИ ПРО БЕЗПЕКУ ВАШОЇ СІМ’Ї, Є ПРАВИЛЬНИМИ.
2. Відслідковуйте негативні думки та виділіть собі час на них (техніка «Будильник»: я думаю про це з 10.00 до 11.00, в інший час буду вільна від цих думок), переключайте себе на позитивні думки(спогади).
3. Фокусуйтесь на позитивних спогадах, які є для вас підтримкою.
4. Якщо відслідковуєте, що ви застрягли на якійсь думці, переключіть себе на просту дію (наприклад, помийте посуд, пройдіться, зваріть кави тощо).
5. За можливості підтримуйте спілкування з іншими людьми, не тільки смс – повідомленнями, а й за допомогою відеозв’язку.
6. Відслідковуйте власне дихання: там де ви завмираєте – якщо ви затамували дихання або воно поверхневе – покладіть одну руку на живіт, іншу на плече та почніть дихати животом, таким чином, щоб рука, яка лежить на животі, почала підніматися.
7. Дайте собі можливість прожити емоції – спогади про дім, роботу, близьких, які залишились, можуть викликати сум, тривогу, страх – дозволяйте собі ці почуття (дайте собі можливість поплакати, посумувати).
8. Реагуйте на свої потреби та намагайтеся їх задовольняти.
9. Спогади про дім та бажання повернутися, побачити близьких людей, можуть викликати наступні тілесні реакції: тремор, труднощі з засинанням, прискорене серцебиття, спазми тощо. При цьому можна, якщо тремор – підсилити тремтіння (пострибати, потрусити руками тощо), якщо морозить – накритися ковдрою, якщо труднощі із засинанням – за дві години вимкнути перегляд новин, відслідковувати дихання, обійняти близьких, які поруч, зробити очима 8 -ку тощо.
10. Відслідковуйте негативні поведінкові реакції, наприклад, бажання дистанціюватися від усіх та ізолюватися; напади агресії, що спрямована на себе; вживання алкоголю, думки на кшталт «Нічого не має більше сенсу, я все втратив», «Мене більше нічого не цікавить, я нічого не хочу робити» тощо. Якщо вони є – формуйте нові ритуали та нові сенси ( долучайтесь до волонтерства, якщо немає змоги працювати, гуртуйтесь з однодумцями тощо).
11. Обмежте перегляд новин, безперервне читання соціальних мереж. Виділіть час для новин та споживайте новини тільки з перевірених джерел.
12. Виконуйте фізичні вправи, які допоможуть впоратися з напруженням та стресом ( фізична зарядка, йога, прогулянки на свіжому повітрі).
13. Якщо ви відчуваєте, що ваш стан не змінюється і вам важко з ним впоратись самостійно, вкрай важливо звернутися за професійною психологічною допомогою.

Поради щодо підтримки дітей, що сумують за домом

Перш за все емоційний стан дитини залежить від емоційного стану найближчого оточення і про це важливо пам’ятати. Коли дитина ставить вам питання: «Коли ми повернемось додому», «Коли ми побачимо тата», «Коли я побачу друзів» тощо – нормально не знати відповідь на них. Не давайте дітям обіцянок та інформації, в якій ви не впевнені.

Як підтримати дитину дошкільного віку

1. Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут немає сирен, гучних звуків, тут тихо»
2. Поясніть, чому тато (чоловік чи жінка, який служить в ЗСУ) зараз знаходяться не з вами: «Тато(мама) там, тому що захищає нашу країну».
3. Поясніть, чому інші родичи не з вами (стосується тих, які є значущими для дитини і залишились вдома): «Вони залишились вдома, тому що вони прийняли таке рішення/ або не мали змоги виїхати разом з нами/ або допомагають стареньким» тощо.
4. Щоб допомогти дитині впоратися зі смутком, запропонуйте намалювати малюнок своїх відчуттів, або малюнок тим, хто не поруч.
5. За можливості, дайте змогу дитині побачитись з близькими, які залишились: покажіть фотографії, відео або спілкуйтесь відеозв’язком.
6. Запропонуйте дитині пограти у гру, в яку з нею грала близька людина, за якою сумує дитина.
7. Якщо дитина дуже сумує за якоюсь іграшкою, яка залишилась вдома, спробуйте знайти іншу, запитайте в дитини, щоб натомість це могло бути.
8. Якщо дитина сумує та плаче за домом, дайте можливість посумувати та поплакати, скажіть: «Я розумію тебе та те, чому тобі сумно, мені теж сумно» або запропонуйте: «Ти можеш намалювати сумного смайлика та намалювати або розповісти мені, що би цей смайлик хотів зробити, щоб йому стало добре, або що його може заспокоїти». Далі допоможіть дитині стабілізуватися, включивши її до звичної для неї активності.
9. Якщо дитина довгий час плаче і застрягла в цьому стані, важливо переключити на просту дію та сприяти тому, щоб дитина проговорила, про що саме вона плаче (наприклад: «Давай я буду мама – кенгуру, а ти зможеш застрибнути у кишеньку з пледу і побути там, поплакати. А коли будеш готовий заспокоїтися, то вистрибнеш з цієї кишеньки»). Необхідно створити безпечне місце, куди дитина може сховатися, плакати, згадувати будиночок, тата або інших родичів, які зараз не з вами. Якщо стан дитини не змінився протягом 3 тижнів, вкрай важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.
10. Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, казка на ніч, сон тощо.
11. Обіймайте дитину.

Як підтримати дитину молодшого шкільного віку

1. Поясніть дитині, чому ви зараз тут: «Тут немає сирен, гучних звуків, тут тихо»
2. Поясніть дитині правила: коли війна, то є чоловіки та жінки, які мають захищати державу, тому вони лишаються вдома; водночас, коли йдуть бойові дії, дітям важливо виїжджати у безпечне місце; повернутися додому можна тільки тоді, коли закінчиться війна. Наголошуйте, що Україна та світ робить все можливе, щоб війна закінчилась.
3. Діти можуть програвати з іншими дітьми сценарії військових дій – це є нормальним, та є їх способом проживання цих подій. Важливо слідкувати та навчити дитину, що злитися – це нормально, але у прояві злості є два правила: не можна скеровувати злість на себе та не можна скеровувати злість на інших. Діти можуть разом покричати, покидати камінці у воду, поборотися жартома, але дорослим важливо слідкувати, аби діти не шкодили один одному та не ображали інших. У випадку, коли дитині важко впоратися з агресією і вона скеровує її на себе чи на інших, важливо звернутися за допомогою до професійного психолога.
4. Запропонуйте дитині зробити листа або листівку, або малюнок родичам, які не поруч; допоможіть скласти історію про події, які вона пережила.
5. За можливості, повертайте дитину до спілкування з однолітками.
6. Обмежте читання новин та їх обговорення у присутності дитини. Запевніть дитину, що вона не винна в тому, що сталося, адже діти схильні брати на себе провину, тому важливо пояснити, що це не так.
7. Намагайтеся дотримуватися режиму дня та ритуалів, які були звичними вдома: ранкові процедури, прогулянки, казка на ніч, сон тощо.
8. Обіймайте дитину.

Як підтримати підлітка

1. Поясніть дитині, чому ви зараз тут: « Тут зараз безпечно, немає бойових дій, тут можна нормалізуватися та обміркувати, як ми можемо допомогти своїй родині та своїй країні»
2. Обговоріть разом, що сталося. Особливо закцентуйте увагу на тому, що близьким, які залишилися, буде спокійніше, коли вони будуть знати, що діти – у безпеці. Наголосіть, що Україна та світ роблять усе можливе, щоб війна закінчилась.
3. Визначте час для новин та обговорюйте з дітьми те, що чуєте, якщо вони залучені до перегляду.
4. Сприяйте спілкуванню підлітка з однолітками за допомогою відеозв’язку та в офлайні.
5. Створіть простір для розмов, де б дитина могла поговорити з вами, поділитися занепокоєнням, поставити питання. Вислухайте думку дитини, не критикуйте її висловлювання, не знецінюйте запитань та разом знаходьте на них відповіді.
6. Відтворюйте домашні традиції та ритуали або створюйте нові: спільні прогулянки, чаювання, читання або перегляд кіно.
7. Підтримайте підлітка, коли він ділиться переживаннями, може плакати. Не намагайтеся одразу його зупинити, зарадити. Уникайте висловлювань на кшталт «не плач, треба триматися», «не думай про це зараз», «припини про це говорити» тощо. Запитайте, якої підтримки потребує дитина.
8. Запропонуйте підлітку участь у групі психологічної підтримки для підлітків (деталі тут: https://poruch.me/)
9. Обіймайте дитину, якщо вона цього бажає.

За матеріалами Unicef